11 февраля 2014 г.

Альтернатива альтернативних поглядів...

Прогулюючись вздовж моря в Одесі, куди нещодавно занесли мене обставини, я спостерігала лазіння по високому стенді. 


Трансляція думок привела мене тоді до висновку, що таке інженерне рішення – могучий PR для розвитку скелелазіння, беззаперечний каталізатор у тренуванні витривалості, психічної адаптації до висоти і навиків поводження зі спорядженням (це стосується не тільки скелелазіння, але й альпінізму – наприклад, навики організації ІТО).
 І ось на днях приїжджаю до Львова на змагання в честь відкриття центру скелелазіння «Бухта». Це перший високий стенд у Львові – місті-міліоннику. Всі інші міста подібного масштабу вже давно мають аналогічні центри скелелазіння. Львів’яни теж, нарешті, зробили цей крок. Хоча стає зрозумілим, чому у них даний процес затягнувся: близькість скель - Довбуша, Чортиків, де можна лазити з нижньою за хорошої погоди всі 3 сезони. З іншої сторони, зауважте, новачок, приходячи на стенд, і не маючи чіткого поняття про скелелазіння, дивується низьким фанерним стінкам. «І шо – ото є скелалазіння?». В його уявленні дивакувата конструкція виглядає абсурдною у порівнянні з враженнями від фільму «Скелелаз» чи «Вертикальный предел». Або розглянемо любителя, який дуже боїться зривів із нижньою (маю дуже багато таких знайомих, особливо у Львові). Вже доказано авторитетами, що позбутися паніки допоможе тільки відпрацювання зривів. А швидке вщеплення у відтяжку із фактором тиску висоти під ногами де відпрацюєш?
Нещодавно мала необережність отримати травму. Читала багато статей на тему реабілітації. І всі буржуйські гуру в один голос співають про відновлення аеробними тренуваннями у даному випадку. Моїм гуру став Ерік Хернст. Отож, після зняття гіпсу і ЛФК відчуваю, що пора повертатись до улюбленої справи. Лажу траверси на болдрінговому стенді, адже найбільш доступний високий стенд в Одесі на відкритому повітрі не працює у зв’язку із тим, що в місто прийшла справжня зима. Подібні тренування приїдаються надзвичайно швидко, та ще й скрутки, які потрібні дуже часто при траверсуванні, напружують хворі зв’язки. Пробуєш долучитись до болдерів, а рука відмовляється тримати зацепу і тим більше – робити динамічний рух.
Це була прелюдія із думкою, заснованою на власному і чужому досвіді і прочитаній літературі. А тепер про самі змагання. Перше враження – місцезнаходження. Справжні прихильники «альтернативного» світосприйняття повинні зацінити промислово-урбаністичний дизайн екстер’єру приміщення стенду «Бухта». Особисто я була в захваті. В контрасті отримуєш надзвичайно продуманий і охайний інтер’єр. Перші враження від змагань отримую зі слів знайомих, які лазять в першій групі. Ні каплі невдоволення. Прогулююсь між площинами із фотоапаратом і насолоджуюсь атмосферою.



 Висота болдрінгового сектору – як у київському «Зіллерталі» чи «Апі» - найбільш сучасних болдрінгових конструкціях, побудованих за прикладом американських і європейських залів. Мати ідеальні. Зауважте, що навики падіння і зістрибування з болдеру теж повинні відпрацьовуватись новачком із інструктором чи тренером. Серед постановників проблем знаю тільки Кушніра Вову, який має досвід у цій справі. Зрозуміло, що навиків проведення змагань у хлопців – засновників Центру скелелазіння, небагато, а то й немає. Але я лазила й дуже цікаві болдери, або спостерігала як лазять їх інші. Може, я не така вибаглива до різноманітності проблем, але кожна проблем  була продуманою. А ілюзія «ростових болдерів» – пройдений етап. 

Дуже шкода, що на тернопільскому сайті з’явилась стаття із критикою напоказ під виглядом альтернативного мислення, не підтверджена раціональним зерном, а підкріплена тільки суб’єктивізмом. Далі з’явилась інша альтернативна думка, аби хоч трішки пом’якшити шок від попередньої. Посипались коменти. Думки розділились на фронти. Це не піар – а дешеве перемивання кісточок якоїсь мумії, яка сидить у кожному критиканті. Я не люблю бути категоричною, але я змушена втрутитись, адже два фронти думок описали призерки змагань. Тому моє 3-є місце змушує мене теж вставити свій п’ятак.
Я їхала на велику подію – відкриття найкрутішого в Україні скелелазного центру «Бухта». І я потрапила туди, куди хотіла потрапити. Моє плебейське сприйняття бачить тільки розмах, який натякає на уміння реалізовувати неможливе, на перспективу росту і щире бажання вдосконалюватись. Ніхто не застрахований від помилок, особливо, якщо відкриття цього мега-комплексу довго затягувалось. Я знаю, що значить будувати стенд і як часто вилазять «косяки». Але хлопцям потрібно було найшвидше зробити відкриття, аби зал зажив і почав відбивати затрачені ресурси: час, кошти, працю. Думаєте, їх не діставали питаннями «ну коли вже?..» Десь не розрахували, а десь пішли на компроміс. Інші речі приходящі: досвід набереться, музика буде драйвовою, невдоволені мовчатимуть, зима замінеться весною – в залі стане тепло, а влітку там буде прохолодно, спонсори наступних змагань знайдуться, зацепи закупляться. А критикант нарешті навчиться підійти особисто або написати приватним повідомленням, чи звичайним коментом, м'яко (!) свою емоційну думку (яку свідомі організатори і так врахували ще до того, як вона виникла у голові критиканта).
До організаторів. Добре діло робите – допомагаєте людям насолоджуватись життям, розвиватись, цікаво проводити час, бути у формі і мати здоровя. Це сміливий бізнес, хоча і ризикований. Тепер багато що залежить від вас, від уміння бути командою вашого головного судна і правильно ним керувати. Я дуже сподіваюсь, що вітри до «Бухти» не потраплятимуть, а найкращі кораблі тут закинуть свої якорі.

З повагою до всіх, Ольга Ящук.
Фото змагань 


2 комментария:

Анонимно комментирует...

Прочитав цей коротенький огляд. Хотів лише сказати, що слушно написано за критику, висловлену приватно, а не публічно.

Анонимно комментирует...

Абсолютно поддерживаю, критика на таком этапе не уместна. Лучше подсказывать людям а не хаить их.