Прогулюючись
вздовж моря в Одесі, куди нещодавно занесли мене обставини, я спостерігала
лазіння по високому стенді.
Трансляція думок привела мене тоді до висновку, що
таке інженерне рішення – могучий PR для розвитку скелелазіння, беззаперечний
каталізатор у тренуванні витривалості, психічної адаптації до висоти і навиків
поводження зі спорядженням (це стосується не тільки скелелазіння, але й
альпінізму – наприклад, навики організації ІТО).
І ось на днях приїжджаю до Львова на змагання
в честь відкриття центру скелелазіння «Бухта». Це перший високий стенд у Львові
– місті-міліоннику. Всі інші міста подібного масштабу вже давно мають
аналогічні центри скелелазіння. Львів’яни теж, нарешті, зробили цей крок. Хоча
стає зрозумілим, чому у них даний процес затягнувся: близькість скель - Довбуша,
Чортиків, де можна лазити з нижньою за хорошої погоди всі 3 сезони. З іншої
сторони, зауважте, новачок, приходячи на стенд, і не маючи чіткого поняття про
скелелазіння, дивується низьким фанерним стінкам. «І шо – ото є скелалазіння?».
В його уявленні дивакувата конструкція виглядає абсурдною у порівнянні з
враженнями від фільму «Скелелаз» чи «Вертикальный предел». Або розглянемо любителя,
який дуже боїться зривів із нижньою (маю дуже багато таких знайомих, особливо у
Львові). Вже доказано авторитетами, що позбутися паніки допоможе тільки
відпрацювання зривів. А швидке вщеплення у відтяжку із фактором тиску висоти під
ногами де відпрацюєш?
Нещодавно мала
необережність отримати травму. Читала багато статей на тему реабілітації. І всі
буржуйські гуру в один голос співають про відновлення аеробними тренуваннями у
даному випадку. Моїм гуру став Ерік Хернст. Отож, після зняття гіпсу і ЛФК
відчуваю, що пора повертатись до улюбленої справи. Лажу траверси на
болдрінговому стенді, адже найбільш доступний високий стенд в Одесі на
відкритому повітрі не працює у зв’язку із тим, що в місто прийшла справжня
зима. Подібні тренування приїдаються надзвичайно швидко, та ще й скрутки, які
потрібні дуже часто при траверсуванні, напружують хворі зв’язки. Пробуєш долучитись
до болдерів, а рука відмовляється тримати зацепу і тим більше – робити динамічний
рух.
Це була прелюдія
із думкою, заснованою на власному і чужому досвіді і прочитаній літературі. А
тепер про самі змагання. Перше враження – місцезнаходження. Справжні
прихильники «альтернативного» світосприйняття повинні зацінити промислово-урбаністичний
дизайн екстер’єру приміщення стенду «Бухта». Особисто я була в захваті. В
контрасті отримуєш надзвичайно продуманий і охайний інтер’єр. Перші враження від
змагань отримую зі слів знайомих, які лазять в першій групі. Ні каплі
невдоволення. Прогулююсь між площинами із фотоапаратом і насолоджуюсь атмосферою.
Висота болдрінгового сектору – як у київському «Зіллерталі» чи «Апі» - найбільш
сучасних болдрінгових конструкціях, побудованих за прикладом американських і європейських
залів. Мати ідеальні. Зауважте, що навики падіння і зістрибування з болдеру теж
повинні відпрацьовуватись новачком із інструктором чи тренером. Серед
постановників проблем знаю тільки Кушніра Вову, який має досвід у цій справі.
Зрозуміло, що навиків проведення змагань у хлопців – засновників Центру
скелелазіння, небагато, а то й немає. Але я лазила й дуже цікаві болдери, або
спостерігала як лазять їх інші. Може, я не така вибаглива до різноманітності
проблем, але кожна проблем була
продуманою. А ілюзія «ростових болдерів» – пройдений етап.
Дуже шкода, що на
тернопільскому сайті з’явилась стаття із критикою напоказ під виглядом
альтернативного мислення, не підтверджена раціональним зерном, а підкріплена
тільки суб’єктивізмом. Далі з’явилась інша альтернативна думка, аби хоч трішки
пом’якшити шок від попередньої. Посипались коменти. Думки розділились на
фронти. Це не піар – а дешеве перемивання кісточок якоїсь мумії, яка сидить у
кожному критиканті. Я не люблю бути категоричною, але я змушена втрутитись,
адже два фронти думок описали призерки змагань. Тому моє 3-є місце змушує мене
теж вставити свій п’ятак.
Я їхала на велику
подію – відкриття найкрутішого в Україні скелелазного центру «Бухта». І я
потрапила туди, куди хотіла потрапити. Моє плебейське сприйняття бачить тільки
розмах, який натякає на уміння реалізовувати неможливе, на перспективу росту і
щире бажання вдосконалюватись. Ніхто не застрахований від помилок, особливо,
якщо відкриття цього мега-комплексу довго затягувалось. Я знаю, що значить
будувати стенд і як часто вилазять «косяки». Але хлопцям потрібно було найшвидше
зробити відкриття, аби зал зажив і почав відбивати затрачені ресурси: час,
кошти, працю. Думаєте, їх не діставали питаннями «ну коли вже?..» Десь не
розрахували, а десь пішли на компроміс. Інші речі приходящі: досвід набереться,
музика буде драйвовою, невдоволені мовчатимуть, зима замінеться весною – в залі
стане тепло, а влітку там буде прохолодно, спонсори наступних змагань знайдуться,
зацепи закупляться. А критикант нарешті навчиться підійти особисто або написати
приватним повідомленням, чи звичайним коментом, м'яко (!) свою емоційну думку (яку свідомі
організатори і так врахували ще до того, як вона виникла у голові критиканта).
До організаторів.
Добре діло робите – допомагаєте людям насолоджуватись життям, розвиватись,
цікаво проводити час, бути у формі і мати здоров’я. Це сміливий бізнес, хоча і ризикований. Тепер
багато що залежить від вас, від уміння бути командою вашого головного судна і правильно
ним керувати. Я дуже сподіваюсь, що вітри до «Бухти» не потраплятимуть, а
найкращі кораблі тут закинуть свої якорі.
2 комментария:
Прочитав цей коротенький огляд. Хотів лише сказати, що слушно написано за критику, висловлену приватно, а не публічно.
Абсолютно поддерживаю, критика на таком этапе не уместна. Лучше подсказывать людям а не хаить их.
Отправить комментарий